Проєкт «Архів війни» збирає цифрові матеріали про події війни та воєнні злочини з перших днів повномасштабного вторгнення. Ірина Павлюковська, керівниця відділу аналітики та тегування, розповідає про участь у програмі обміну «Документація воєнних злочинів та збереження культурної спадщини», яка відбувалася з 3 по 10 листопада в Берліні.

Разом із командою «Архіву війни» ми щодня працюємо з різними матеріалами: розповідями про життя в бомбосховищах, ракетні атаки, розграбування музеїв тощо. Наше завдання — зібрати та зберегти повну картину проживання цієї війни, а також факти воєнних злочинів. 

Російсько-українська війна є найбільш задокументованою в історії. У відділі аналітики й тегування ми впорядковуємо терабайти задокументованих матеріалів так, аби пізніше можна було швидко знайти потрібне. Скажімо, відео про звільнення Херсона чи протести цивільного населення у Бердянську; про удар по торговельному центру в Кременчуці чи про жахіття, скоєні росіянами в Бучі. Втім, аби правильно відсортувати та заархівувати матеріали, а за потреби верифікувати їх, нам важливо вивчати світовий досвід та механізми притягнення до відповідальності воєнних злочинців. 

Тож програма обміну «Документація воєнних злочинів та збереження культурної спадщини» стала чудовою нагодою зануритися в напрацювання колег. Програму організував Міжнародний центр перспективних досліджень у партнерстві з Cultural Vistas (Німеччина) за підтримки МЗС Німеччини. До ініціативи долучилися 20 українських експертів/-ок, які працюють з документуванням і збереженням культурної спадщини. Разом ми провели тиждень у Берліні, де на нас чекала культурна та навчальна програми. 

Німецька столиця, як і інші європейські міста, в яких мені довелося побувати під час повномасштабного вторгнення, дисонує своїм спокійним життям. Наші додатки повітряних тривог, які ми не вимкнули, щоб стежити за ситуацією в Україні, розрізали сигналом сирен глибоку тишу в музеях, палкі розмови під час навчальної програми чи приємні ланчі в ресторанах. 

Ми побували в найбільшому в Європі Єврейському музеї (тут і дня не вистачить, аби повністю зануритися в історію євреїв у Німеччині), побачили візуальний діалог творів мистецтва середньовіччя та сучасних українських митців у художньому музеї Боде, відвідали меморіал жертвам Голокосту (де нагадали екскурсоводу, що не росія перемогла нацизм, а радянська армія ледь не на третину складалася з українців). 

Навчальна частина програми була не менш інтенсивною. Ми зустрілися з українськими та німецькими культурологами/-инями, дослідниками/-ицями, правозахисниками/-ицями, юрист(к)ами, політиками/-инями. Мене найбільше цікавило, як Німеччина, зважаючи на свій історичний досвід, може допомогти нам у покаранні російських воєнних злочинців. Ми зустрілися з експерт(к)ами Європейського центру конституційних прав і прав людини (ECCHR) і розглянули кейс із заявою, яку подали до федеральної прокуратури Німеччини їхні адвокати разом з Українською правовою консультаційною групою. Справа стосується зґвалтування українки російськими військовими, а серед підозрюваних — солдати й високопоставлені воєначальники росії. Це показовий випадок, адже в українському законодавстві є прогалини, а така німецько-українська співпраця має допомогти винести конкретні вироки конкретним людям. 

Досліджує трагічні події в Україні, зокрема авіаудар по драмтеатру в Маріуполі, дослідницька група Forensic Architecture. Агенція базується в Лондоні, але має офіси по всьому світу. Їхня методологія — розслідування злочинів через візуалізацію та архітектуру. Незвично, правда? За допомогою віртуальної реконструкції драмтеатру до авіаудару та ретельно зібраних свідчень цивільних, які вижили, розслідувачі Forensic Architecture довели черговий жахливий воєнний злочин росії в Україні. Сподіваюся, ці матеріали допоможуть правосуддю. Позаяк агенція вже має кейси, коли зібрані докази були вирішальними у міжнародних судах. 

Далі ми познайомилися з міжнародною платформою Mnemonic, яку створили розробники «Сирійського архіву». З 2022 року Mnemonic збирає також цифрові матеріали з повномасштабної війни в Україні та зберігає їх за найвищими стандартами.  

У останній день програми на нас чекала відповідальна місія. Зустріч із німецьким політиком і державним ексміністром з європейських питань у МЗС Німеччини Міхаелем Ротом. Ми подякували пану Михаелю за підтримку України, попросили більше зброї та «леопардів», розказали про важливість допомоги Німеччини у розмінуванні нашої країни. 

Тиждень промайнув непомітно. А спілкування з українськими колегами, їхні історії, завзяття у боротьбі з російською агресією, надихнули не зупинятися й працювати далі. Я повернулася в дощовий Київ, а мій берлінський чат у телеграмі ще не замовкав: ми обмінювалися фото та враженнями від поїздки. Із деякими колегами у нас зав’язалася дружба, ми запланували спільні проєкти і я сподіваюся на міцне партнерство. За кордоном я відчула, що про Україну не забувають, наші проблеми, пов’язані з війною, розуміє цивілізований світ. Але, щоб нас підтримували у боротьбі, потрібно за кожної нагоди нагадувати про цю жахливу війну, розв’язану росією. 

Фото: Ірина Павлюковська