Як польські індустрійні платформи допомагають авторам та авторкам фільмів завершити свою роботу? Як працюють з монтажем та «скелетом» майбутньої історії самі документалісти? Програмна координаторка фестивалю Дар'я Бассель у своєму блозі ділиться досвідом відвідування DOC LAB POLAND на Краківському фестивалі та українськими історіями, яких слід чекати від документалістів уже наступного року.
DOC LAB POLAND – платформа, створена для польських документалістів і зміцнення їхніх зв'язків з іноземними колегами. Її завдання – забезпечити для відібраних проектів комплексну програму підтримки, що складається із семінарів, індивідуальних консультацій і панельних дискусій. Фіналом щороку стають воркшоп і пітчинг, які проходять у межах індустріальної платформи Краківського кінофестивалю.
DOC LAB POLAND складається з двох частин: у рамках DOC LAB START тьютори працюють з проектами на стадії розробки або раннього виробництва. DOC LAB GO забезпечує консультації проектам, у яких вже є чорновий монтаж фільму.
Цьогоріч мене запросили взяти участь у пітчингу проектів на фінальній стадії виробництва (DOCS TO GO!). Фестивальним відбірникам, дистриб'юторам і журналістам представили 8 проектів майбутніх фільмів. Більшість з них вийде у світ уже в листопаді цього року (багато, звісно, сподіваються бути відібраними на IDFA, що, можливо, і трапиться, оскільки серед експертів був один із старших відбірників цього фестивалю).
Адам Слесіцький, один з організаторів DOC LAB POLAND на вечірці закриття
Потішило, що проекти були дуже різні. Від легких комедій, ідеальних для ТВ, до found footage фільмів, аудиторія яких зазвичай доволі обмежена (що, звісно, не робить їх менш цікавими). Два проекти були пов'язані з Україною. І саме про них хочу розповісти детальніше.
“Shadows of the Empire” (реж. Кароль Старнавський, прод. Даріуш Сідор) – історія трьох солдатів, Олексія з Нагірного Карабаху, Тимура з України й Олександра з Грузії. Між собою їх нічого не пов'язує, окрім війни та географії (усі три історії з колишніх радянських республік, де війни були розпочаті за безпосередньої участі «великого брата» – Росії). Точкою перетину в майбутньому фільмі стане також той стан, який приходить після участі в бойових діях. Тема для нас, на жаль, дуже актуальна.
Організатори та учасники DOC LAB POLAND на церемонії нагородження
“Compulsory Figures” (реж. Ева Коханська, прод. Магдалена Боровеч, Татяна Матишак) –історія взаємин матері й дочки. Для тих, хто бачив “Over the Limit” режисерки Марти Прус (фільм, до речі, зібрав рекордну кількість нагород на церемонії закриття Краківського фестивалю), порівняння буде напрошуватися неминуче. Це теж історія про жорстокий світ професійного спорту. Але й не тільки. Дочка, 10-річна Юля, займається фігурним катанням. Мати, 37-річна Марина, вивізши свою сім'ю з України, одразу після початку Євромайдану (як пояснила мені режисерка, це рішення було продиктовано не політичними поглядами й не економічними проблемами, а бажанням хорошого майбутнього та великих можливостей для дітей) зробила своїм основним життєвим завданням – блискучу кар'єру для дочки.
Марина, класична «сильна жінка», пильнує за кожним кроком дочки й ні в чому не дає їй спуску. У хід йдуть і крик, і сльози. Чи виживе донька під пресингом матері? Чи влаштується сім'я в Польщі? У цьому фільмі багато запитань, але головне, що в ньому є приголомшливі герої, з якими режисерці вдалося встановити дуже близький контакт. У результаті ми стаємо свідками найінтимніших сімейних сцен, однаково трагічних і комічних, близьких і зрозумілих кожній, хто колись була донькою або матір'ю.
Текст: Дар'я Бассель
Фото: з офіційної сторінки Краківського кінофестивалю
