Наша програмна координаторка Вікторія Лещенко розповідає про кращі стрічки цьогорічної Nordisk Panorama.

Nordisk Panorama – моя маленька шведська батьківщина, куди завжди хочеться повернутися. Це той випадок, коли плавний перебіг фестивалю настільки точний і без збоїв, що його роботу можна порівняти зі швейцарським годинником. Тому бездоганна механіка шведської кінофестивальної кухні осідає й залишається просто гарне кіно, яке хочеться дивитися й про яке потрібно говорити.

«Жуки» 

 («Bugs», dir. Andreas Johnson) 

Нікого не залишить байдужим. Нудота або приємний післясмак забезпечений. Бені й Джош смажать, парять, жують і поглинають коників, черв'яків і личинок усіляких видів, і не лише заради наукової цікавості. Можливо, у майбутньому десятилітті врятувати світ від голоду можна буде саме завдяки шокуючій протеїновій дієті. Чарівний збіг, коли перфекціоністський барвистий документальний фільм знаходить не менш закоханих у свою справу та яскравих персонажів.

«Змерзлі»

(«Keep Frozen» dir. Hulda Rós Guðnadóttir)

Цей фільм, немов Кай зі «Снігової королеви», який складав слово «вічність», склеює зі шматків теперішнього героїчний образ минулого. Масштабна операторська та режисерська робота про польських вантажників в ісландському порту закриває мою персональну трилогію про чоловічу роботу. У 2010-му це був канадський Night Labour, потім Dead Slow Ahead. Тепер це не менш мальовниче полотно з продуманим кольором, світлом і репліками в кадрі. Повільно із замороженої дійсності викристалізовується героїчний образ робітника, який не позбавлений цілком буденних рис. Увесь смак історії у приперченому польському гуморі й комічних перепалках, які чергуються з махинами з рибних блоків, що падають і розбиваються об землю.

«Ті, хто стрибають»

(«Those Who Jump» dir. Estephan Wagner, Moritz Siebert & Abou Bakar Sidibé)

Визначний фільм нинішнього року, відзначений призом у Берліні. Герої фільму стають його співавторами, отримують камеру й самі вирішують, що показати. Картинки впиваються в пам'ять так само, як зневірені нелегали в буквальному сенсі чіпляються за дротове плетиво бетонної стіни, що розділяє Марокко та Іспанію. За нею – компактне іспанське містечко Мелілья, розташоване на північному узбережжі Африки, – остання надія на гідне життя. Позаду – смерть або арешт. І десь у перерві між драматичними моментами протікає життя й спроба його осмислення.

На фото – кадр з фільму «Keep Frozen» dir. Hulda Rós Guðnadóttir