Поки одні країни обговорюють потенційні наслідки зміни клімату, інші стикнулися з ними. З узбережжя острівної країни Тувалу переселяють людей: там, де колись були їхні будинки, нині вода. А в цей час в Україні підвищення температури призводить до змін у ритмі сезонних явищ: зростає кількість посух і повеней, що кидає виклики й так інертному сільському господарству. Зрештою, як це все пов’язано з правами людини? Про зміну клімату та її зв’язок із правами людини – читайте в нашому блозі.
42-річний Каіпаті (Kaipati), корінний мешканець тихоокеанської країни Тувалу, 17 років працював рибаком на великих суднах, але, врешті, вирішив повернутися додому й жити так, як жили його прадіди, – рибалити, вирощувати таро, збирати кокосові горіхи. Каіпаті – один із героїв фільму «ТулеТувалу» режисера Маттіаса фон Ґунтена, який можна побачити на цьогорічній спецпрограмі фестивалю «4 ГРАДУСИ». Чоловік показує оператору такі пейзажі, до яких і сам ще не звик: спадистий піщаний берег найважливішого для країни острова Лакени (Lakena) нині повністю під водою. Тут одна за одною падають додолу кокосові пальми.
Десь за десятки тисяч кілометрів – від островів Тувалу, на території Північної Ґренландії, посеред вічних засніжених пейзажів – режисер фон Ґунтен знайшов другого героя для свого фільму – 46-річного мисливця Расмуса. Люди на цій крижаній землі виживають лише завдяки полюванню. Однак останнім часом усе змінилося: «Там, де завжди були тварини, тепер їх немає».
Хоч як це дивно, але серед Карпат, на берегах Дністра, чи навіть у центральній частині України режисер Маттіас фон Ґунтен міг би також знайти героїв для свого фільму. Скажімо, культури «мігрували» на 150 кілометрів з півдня на північ, і тепер фермери повинні думати, а що ж садити на полях, аби вродило.
«Сказати, що зміна клімату впливає на реалізацію права людини, з юридичної позиції не можна, – говорить у коментарі Docudays UA Оксана Алієва, координаторка програми «Зміни клімату і енергетична політика» Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, – адже ніде не зафіксовано, що людина має право на життя в сталому кліматі. Однак людина має право на інші речі: на життя в чистому довкіллі, на безпеку, на володіння майном. А зміна клімату безпосередньо впливає на дотримання цих прав».
Для Каіпаті і його односельців із тихоокеанського острова насамперед це право жити у власній країні. І з кожним роком він, як і його рідний острів, у буквальному сенсі потопає у водах Світового океану. На сьогодні вже понад 20 мільйонів людей мігрували через кліматичні зміни, а до 2050 року ця кількість зросте вдесятеро.
«Чи є серед цих мільйонів українці – сказати важко, адже термін, який до них застосовується, «кліматичні мігранти» в українському правовому полі ще не введений, – зазначає Оксана Алієва. – І навіть якщо людина живе в районі, що постраждав від зміни клімату, наприклад, на Одещині, де відбуваються підтоплення будівель, де через підмивання земельних ділянок люди не можуть займатися сільським господарством, то довести, що ці явища відбуваються саме через зміну клімату, наразі неможливо. У нас просто не існує такої комісії, тож люди змушені самі, власним коштом переїжджати в безпечні місця, вони не отримують відшкодування, не мають змоги одержати пільги від держави».
Про зміну клімату й про те, які ризики вони несуть його країні, Каіпаті вперше почув, коли був у плаванні неподалік від Швеції. У телевізійному ток-шоу вчені говорили, що Тувалу – перша країна, яка незабаром постраждає від підвищення води Світового океану.
Україна теж частково причетна до екологічної катастрофи в тихоокеанській країні й до танення льодовиків у Арктиці. Адже належить до двадцятки країн світу, які найбільше викидають парникових газів у атмосферу. До цього призводить діяльність ТЕЦ, транспорту, сільського господарства. Близько 76% парникових викидів припадає на енергетичний сектор. Утім для нинішнього керівництва країни відмова від викопного палива та перехід на відновлювальне – не питання сьогодення. У Верховній Раді із 450 депутатів лише 22 ввійшло до складу міжфракційного об’єднання «Зелена енергія змін». Тож на революційні зміни поки що очікувати не варто.
«В Україні децентралізація енергетичної системи, коли люди можуть самі обирати собі постачальника послуг, ще не відбулася. А це теж права людини – бо це право на рівність доступу до ресурсів. Така зміна призвела б до створення енергетичних кооперативів, і тоді навряд чи громада захотіла б поставити біля свого населеного пункту маленьку АЕС чи вугільну ТЕС. Найімовірніше, рішення було б прийняте в бік екологічної сонячної чи вітрової енергії. Це сприяло б переходу від викопної енергії та АЕС до відновлювальної енергетики, а отже зменшилися б викиди парникових газів», – підсумовує Оксана Алієва.
Згідно з Паризькою кліматичною угодою, підписаною в Парижі в грудні 2015 року, держави добровільно погодилися скоротити викиди парникових газів і утримати потепління на рівні 2 градусів. Україна стала одним із підписантів і запевнила інші країни, що скоротить викиди на 40% до 2030 року порівняно з 1990 роком. Однак після радісних оплесків і красивих промов почалися підрахунки. Як виявилося, Україні ніщо не забороняє нарощувати викиди, адже нинішня економіка й досі відстає від рівня 90-х років і зараз рівень викидів менший на 60%. Такий обман на міжнародному рівні не поодинокий. Тож і не дивно, що реальні цифри підвищення середньої температури планети в такому випадку досягнуть 4 градусів. А це фактично означає майбутнє підтоплення острівних країн Тихого океану, збільшення кількості природних катаклізмів, посух і повеней та, врешті, людських жертв.
Як жити екологічно свідомо у великих містах, як пов'язані між собою видобуток вугілля на Донбасі з правами людини регіону, чи можлива ревіталізація індустріальних районів, як ефективно боротися за збереження зелених насаджень у містах – це лише частина питань, які розглядатимуться на заходах протягом фестивального тижня в рамках правозахисних та правоосвітніх заходів Docudays UA.
Вхід на всі події – вільний. За анонсами правозахисних заходів стежте на сайті фестивалю.
Текст підготувала Катерина Луцька
На фото кадри з фільму «ТулеТувалу» режисера Маттіаса фон Ґунтена
