Режисер Сергій Лисенко: «Для світу ми — туземці»

16 лютого 2016

Близько двох років українські документалісти фільмували громадські ініціативи, що з'явилися на Майдані. Десять короткометражних стрічок в «Енциклопедії Майдану» — це історії про волонтерів, військових медиків на Сході країни, інформаційні битви та боротьбу з розчаруванням. Три з цих стрічок доступні для вільного перегляду в онлайн-кінотеатрі DOCU/ПРОСТІР, створений спільно з Docudays UA.

 

Кому і як дивитися «Енциклопедію Майдану», розповідає режисер документального проекту Сергій Лисенко.

 

Режисер Сергій Лисенко


Що це у підсумку буде за енциклопедія? Яку ви ставили задачу для цієї добірки фільмів?

 

«Енциклопедія Майдану» — це документальна публіцистика. Її головна мета — розповісти про громадянське суспільство, що народжується після Майдану. І показати, які ініціативи лишилися жити після нього. Це десять короткометражних фільмів про люстрацію, волонтерів, інформаційні битви, безкоштовні курси української мови, екіпажі швидкої медичної допомоги на передовій, Автомайдан, Євромайдан SOS, Крим SOS, «Канцелярську сотню» й Самооборону.

 

Півтора року ми слідкували, куди рухалися ці ініціативи. І зрештою всі вони приємно нас здивували. Наприклад, Євромайдан SOS. За часів Майдану це було центральне джерело інформації. Вони шукали зниклих, доставляли дрова, вивозили поранених у Чехію. Їм навіть дзвонили, щоб спитати, куди йде «Беркут». Досі вони займаються міжнародною адвокацією постраждалих, моніторять військові злочини і розказують світові, що таке Україна, що тут відбувається і «що у нас за Зімбабве». Як би це дошкульно не звучало — для західного світу ми туземці.

 

Отже, викладати стрічки у онлайн-кінотеатрі — принциповий підхід? Для більшого поширення.

 

Я вважаю, що думки про соціально важливі речі мають бути у вільному доступі.

 

А як щодо показів на телебаченні?

 

Думаю, це може бути наступним етапом. Ми лише щойно завершили виробництво усієї «Енциклопедії». Але у мене до телебачення рішучо негативне ставлення. Сім років пропрацювавши з різними каналами, вважаю, що це болетворна пухлина. Один режисер-документаліст, який відмовився від російської телевізійної премії, влучно зазначив, що люди, які дають йому нагороду, є співучасниками гуманітарної катастрофи, створеної телебаченням.

 

Кадри з фільму «Євромайдан SOS»


Роман Бондарчук (продюсер «Енциклопедії Майдану» — ред.) казав, що мине ще кілька років і на передній план вийдуть більш жорсткі речі, а період Майдану з новими починаннями й ініціативами зникне. Про що ці історії для тебе в першу чергу?

 

Про пробудження свідомості. Події на Майдані змінили внутрішній світ багатьох людей. Саме вони стали нашими героями. Бувало, я знімав по два-три інтерв'ю на день і не впав у відчай саме завдяки ним. Оскільки я паралельно фільмував війну на Сході, для мене це був страшенний контраст. Там (на Сході — ред.) тебе поступово заряджають думками — «нас сливают». Повертаєшся сюди знімати про громадських активістів і розумієш, що все не так безнадійно.

 

Чому на твою думку час можливостей став часом докорів і зрад?

 

Здоровий рівень негативу і постійного діалогу в демократичному суспільстві — нормальний процес. Але як сказав Єгор Соболєв (герой фільму «Очищення» ред.): «Той, хто розчарований, має лягти в могилу і померти». Маючи на увазі, що це проблема людей, які нічого не роблять.

 

Активізм і громадські ініціативи — єдине, в чому я бачу спасіння від «радянських» мікробів. Вони створили ракову пухлину, від якої майже все суспільство як єдиний організм — гине.

 

Кадри з фільму «Канцелярська сотня»

 

Окрім активізму, що може розсмоктати цю пухлину «радянськості»?

 

Зміна цінностей. Завдяки тим суспільним інститутам, які з цими цінностями працюють — школа, родина, освіта. Це довгострокова перспектива. Зараз ми лише гасимо пожежу. І у своїх документальних стрічках ми фіксувалися на героях цього процесу.

 

Приміром, одна з волонтерів - аналітик, яка працює у потужній соціологічній компанії, ніколи не бачила ні Дениса Бігуса (Денис Бігус журналіст та ініціатор ГО «Канцелярська сотня» — ред.), ні решти учасників «сотні». Вона просто отримувала інформацію і обробляла її для «Канцелярської сотні». І так само зараз продовжує 4-6 годин на тиждень займатися волонтерською діяльністю. І розчарування не відчуває. «Канцелярська сотня» відновлювала документи Януковича і працювала з паперами Курченка. Вони знайшли багато доказів, але до арештів це не призвело. Були лише журналістські розслідування і публікації.

 

У людей руки не опустилися?

 

Ні. Не розчарувалися, а трансформувалися. «Канцелярська сотня» створила два сайти. «Гарна хата» — відслідковує нерухомість наших чиновників. Інший проект — сайт, на якому публікуються декларації про доходи наших депутатів, міністрів та прокурорів. До того ж, учасники «сотні» входять до наглядових рад різних департаментів влади. Мені добре запам'яталися слова Амосова, про якого ми зробили фільм у 2013 році: «Віддавати корисніше, ніж брати. Коли віддаєш — тобі повертається більше». Думаю, це головна цінність героїв «Енциклопедії Майдану».

 

Спілкувалася Вікторія Хоменко

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
23–30
березня 2018
3
мiсяцi до початку прийому заявок

Завантажуйте мобільний додаток Docudays UA