Триває прийом заявок на участь у всеукраїнському конкурсі документальних проектів «The Guardian прямує в Україну» від найвпливовішого британського видання The Guardian, спільно з Docudays UA та Британською Радою в Україні.

Редактор The Guardian documentary Чарлі Філліпс переконаний, що світ іще не почув достатньо голосів з України: «Я люблю автентичні голоси в документалістиці, і  вважаю неприпустимим, коли від імені людей багато говорять інші. Навіть попри нестабільну ситуацію в Україні, очевидно, що тут є просто неймовірні історії, яких інші не чують, особливо в онлайні. Наша головна мета в The Guardian – розширити доступ до міжнародних історій, і я певен, що конкурс в Україні допоможе нам досягти цієї мети».

Ми поспілкувалися із режисерами, котрі вже зняли фільми для The Guardian documentary, щоб дізнатися, як це – співпрацювати з одним із найбільших видань світу, і попросили їх дати поради документалістам, у яких цей етап іще попереду. 

1. Як ви знайшли тему для свого фільму?

2. Розкажіть трохи про ваш досвід зйомок спільно із The Guardian Documentary? Як ви знайшли одне одного?

3. Чому ви вирішили знімати фільм спільно із The Guardian Documentary? Як ця співпраця позначилася на вашій кар’єрі?

4. Що би ви порадили молодим документалістам?

Дамелза Стоукс (фільм «Чому журналісти озброюються на Філіппінах?»)

1. Мій колега Марк Скіалла,  який був копродюсером фільму, десь за рік до зйомок прочитав статтю про те, як журналісти на Філіппінах озброюються. Він тримав цю ідею в голові та якийсь час обмірковував можливі підходи до розкриття історії.

2. Я подавала багато задумів до The Guardian, як для письмових статей, так і для фільмів, перед зйомками цього фільму! Деякі ідеї були хороші, деякі – не надто сильні. Гадаю, сила й оригінальність нашої ідеї дуже допомогли нам із Марком при поданні задуму для фільму «Чому журналісти озброюються на Філіппінах?». Також не завадило й те, що на той час ми вже серйозно підійшли до створення фільму, ми вклали власний час (і гроші) у його створення. Я багато чого навчилася під час монтажу та повторного монтажу завдяки відгукам наших редакторів із The Guardian – що вирізати, на чому наголосити, який темп обрати для фільму.

3. Мені дуже подобається такий стиль документалістики, який пропагує та підтримує The Guardian. Робота над фільмом із The Guardian показала мені: коли маєш добру ідею та гарне внутрішнє чуття, необхідно братися до роботи! Треба бути впевненим у своїй ідеї, вкласти в неї свій час перед тим, як сподіватися, що хтось інший зацікавиться нею.

4. Культивуйте свою пристрасть, задуми й теми, які ви вважаєте особливо сильними.  Якщо ви захопилися ідеєю, скажімо, про збереження дикої природи, необхідно читати новини, дивитися фільми, переглядати часописи, розмовляти з друзями, вибудовувати власний банк ідей для майбутніх проектів. Але будьте також гнучкими, працюйте на проектах, які не мають стосуватися вашого провідного зацікавлення, але дадуть можливість вивчити всі тонкощі знімального процесу. Не намагайтеся все робити самотужки, знайдіть людей, чиї вміння доповнять ваші, й подружіться з ними!

Бекка Вольфф (фільм «Аутистикс»)

1. Ми довго працювали над фільмом. Ми дізналися про цей гурт через знайомих і почали знімати їхню історію.

2. Мене з Чарлі познайомив хтось із Pulse, коли ми зустрілися, я запропонувала ідею «Аутистикс». Він одразу зацікавився й дуже вмотивував нашу роботу. З Чарлі та його командою було чудово працювати, вони мали дуже хороші ідеї щодо того, як увиразнити фільм. Гадаю, фільм дуже виграв від їхньої участі.

3. Спершу ми думали, що наш фільм має бути довшим, але всі, з ким ми говорили, намагалися вписати цю історію в рамки якогось формату. За допомогою The Guardian ми змогли розповісти історію хлопців у формі оптимістичного, надихаючого портрету унікального гурту. Саме таким і мав бути цей документальний фільм. Я би сказала, що схвалення та підтримка з боку Чарлі й The Guardian дуже допомогли, а розповідати свої історії в форматі короткометражного фільму – це справді корисний спосіб відшліфувати свої розповідні здібності. В короткометражному фільмі нічого не приховаєш.

4. Розповідайте історії, в які ви вірите і якими хочете поділитися, слухайте поради та навчіться чути, коли хтось вам каже щось, що ви мусите зрозуміти. Але також дотримуйтесь своїх переконань... і ніколи не здавайтесь.

Марта Сошинська, (фільм «Досить радикально»)

1. Ми з Мартою Каштелан з-за кордону спостерігали за виборами до Європейського Парламенту, під час яких праві партії здобули значну підтримку. Серед кандидатів у Польщі ми помітили багато молодих жінок на чолі різних правих і праворадикальних організацій. Нам стало цікаво, яким чином ці молоді дівчата практично нашого віку, які народилися разом із першим поколінням «вільної Польщі», опинилися серед учасників рухів, що відкрито заявляють про свої антиєвропейські, ксенофобські та націоналістичні позиції, і чи справді вони є лідерками, чи просто маріонетками старших і досвідченіших колег.

Ми почали збирати інформацію про ці групи і провели якийсь час із місцевими лідерками, поки не зустріли Пауліну, нашу героїню, на одному з праворадикальних маршів у Варшаві. Щойно ми ближче познайомились, нам стало зрозуміло, що її історія ввібрала в себе всі виклики та суперечності, спільні для багатьох молодих поляків. Вона стала нашим поводирем у світ однієї із найзакритіших праворадикальних груп у Польщі – Національно-радикальний табір.

2. По роботі ми обидві були знайомі з кінематографістами, які працювали на The Guardian. Ми знали, що така тема буде дуже контроверсійною для цього видання,  але при цьому цікавою як для поляків, так і для британців. На той час Партія незалежності Сполученого Королівства була в заголовках мало не щодня.

3. Ми хотіли зробити фільм, що став би особистим портретом і водночас лишався гранично безстороннім. Ми знали, що The Guardian зацікавить наша тема, котра зачіпає як екстремізм, так і ґендер, і що ми матимемо досить багато свободи в тому, щоб підійти до її розкриття так, як нам уявлялося. Разом із тим, The Guardian запропонував нам своє наставництво й широку аудиторію. Жодна з нас не знімала таких документальних фільмів раніше, тому це був чудовий урок. Одразу ми не відчули ніякого впливу на наші кар’єри, але ми багато чому навчилися, й фільм здобув чималий успіх. Також це дало нам поштовх усвідомити власний потенціал, щоб продовжити працювати в цікавих нам сферах – Марті як вільній журналістці, мені – як кінематографістці.

4. Сьогодні знімати фільми стало настільки дешево й доступно, що кожен може спробувати. Я би сказала, що дуже важливо захопитися своєю темою і справді відчувати потребу зняти кіно, оскільки воно мусить повідомити про щось важливе. Обмежувати рамки історії – непросто, але ми зрозуміли, що від самого початку слід мати бачення того, на чому потрібно зосередитись у фільмі. Мені як режисерці також дуже важливо просто знімати фільми, навіть якщо вони ніде не демонструються. Кожен фільм – це пройдений урок, який наближає вас до професіоналізму.

Переглянути фільми можна за наведеними посиланнями.

Прес-служба Docudays UA