Вже традиційно щороку свого фаворита серед конкурсних фільмів обирають студенти. Наймолодше журі Docudays UA складається з п'яти осіб та формується за рекомендаціями молодіжних організацій. Чому студенти відкладають свої справи і наважуються переглянути усю конкурсну програму фестивалю, читайте у їхніх коментарях.

Іван Вербицький

Народився 1994 року в Жовкві. Вивчає політичну науку в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Аналізує міські політики в Центрі дослідження суспільства. Разом із колегами працює над Містосайтом – майданчиком для якісних дискусій про міський розвиток. У вільний час намагається реформувати студентське самоврядування в своїй alma mater.

«Я вірю, що державне управління не може відбуватися просто так. Потрібно проводити ґрунтовні дослідження й широкі обговорення важливих питань суспільного розвитку. Одним із форматів, який найкраще їх актуалізує, є документальне кіно. Про «високі матерії» потрібно говорити зрозумілою для всіх мовою. Найкраще з цим дає раду документальне кіно. Воно здатне привернути увагу до неочевидних, але важливих проблем, показати їхній людський вимір. Тому я його люблю. Тому я люблю Docudays UA». 

Ельзара Галімова

Народилася 1994 року в Ташкенті. У 2014 році отримала ступінь бакалавра

за напрямком філологія в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Наразі продовжує навчання у магістратурі. Цікавиться соціолінгвістикою, вивченням іноземних мов, театром, національними танцями. З 2010 року є волонтеркою Київського клубу толерантності для підлітків при Конгресі національних громад України. З 2011 року працює помічницею вихователя в міжнародному дитячому таборі «Джерела толерантності» при КНГУ, організовує день кримськотатарської громади в таборі. Минулого року була волонтеркою Docudays UA.

«Я обожнюю Docudays UA з 2011 року, коли вперше стала “книжкою” в “Живій бібліотеці” на

фестивалі. Відтоді я щороку з нетерпінням чекаю на березень, аби знов опинитися

у вирі шалено важливих фільмів та атмосфері небайдужих людей. Це той тиждень, коли голова йде обертом від шквалу якісного документального кіно, що показує життя таким, яким воно є, в його красі і жаху, радості й горі. Найважливіша перевага документалістики в тому, що вона відкриває нам другий бік медалі, ми бачимо те, що відбувається в житті насправді, а не розігране за чиїмись задумками. Це кіно, що здатне розширити наші обрії, позбавити нас стереотипів, змусити замислитися над проблемами, які відбуваються навколо нас. Воно надихає змінювати світ на краще, починаючи передовсім з себе».

Анна Корж

Народилася 1993 року в Алчевську. Зараз навчається на режисурі телебачення, в майстерні Юрія Терещенка у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Як режисерка монтажу працювала над студентським документальним альманахом «Чорний зошит Майдану».

«По суті, документальне кіно фіксує історію певного періоду часу, яку можна буде передивитися через сто років нащадкам і дізнатися, якими ми були. На мій погляд, документальне кіно – це результат проекції художнього бачення на площину реальності. Робота у складі  журі – важливий крок для формування власного «я», адже можливість бачити фільми інших режисерів надихає на створення власних». 

Марія Мурадханян

Народилася 1992 року в Києві. Студентка другого курсу магістратури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. За спеціальністю соціальний працівник. З 2009 року займається науковими дослідженнями соціального кінематографу та можливостями його застосування у соціальній роботі. Захоплюється кінознавством та кіножурналістикою. Співорганізатор клубу «Екологія соціальних відносин» та напрямку «Соціальний кіноклуб» на кафедрі Соціальної роботи КНУ. Проводила цикл лекцій на тему «Експериментальний кінематограф 1920х – 1960х років». Засновник соціально-психологічного кіноклубу «Чотириста ударів» у Київському інституті сучасної психології та психотерапії.

«Моє захоплення кінофестивалем Docudays UA почалося ще років 5-6 тому. Пам’ятаю, як на перших курсах боялася пропускати всі пари і сидіти цілими днями у кінозалі. Згодом почала вести щоденники фестивалю для інтернет-видань та форумів як журналістка, тому отримала офіційний привід проводити по 14-15 годин на день у Будинку кіно. Моя шалена любов до кінематографу в цьому фестивалі чарівним чином поєдналася зі спеціальністю «соціальна робота», яку я обрала. Docudays UA свого часу дав мені розуміння того, що потрібно свої захоплення пов’язувати з професійною діяльністю. Окрім естетичного задоволення, після кожного кінопоказу я відчуваю, що стаю кращою. Навіть у випадках, коли ми не можемо змінити соціальну ситуацію, ми можемо прожити її на екрані і стати небайдужими, а отже людянішими».

Свят Попов

Народився 1994 року в Рівному. У 2011 після закінчення школи вступив до Національного

університету «Острозька академія», де і сьогодні здобуває ступінь бакалавра культурології. Паралельно розвивається як тренер програми неформальної освіти молоді «Майстерня громадської активності», та у складі тренерської групи «Інша освіта». Кінематографом почав цікавитися відносно нещодавно, а сфера документального кіно лише починає захоплювати.

Цікавиться філософією культури, семіотикою екранного мистецтва, конфліктологією, темою тіла у

культурі.

«Для мене судити документальне кіно – це не спосіб розповідати іншим як жити, а спроба самому прожити побачене, зазирнути за лаштунки там, де їх не мало би бути. Крім того, мені подобається спостерігати за діями, за зустрічами людей перед переглядом і після. Хіпі (хронікери) фіксуючи простір навколо, складали цілі відеотеки свого повсякдення, які навіть нині відіграють велику роль у наших реконструкціях тієї епохи. Так само, сьогоднішні відеохроніки вже починають конструювати реальність для нас самих і для прийдешніх поколінь».