З 21 березня до 5 квітня Docudays UA запрошує на виставку мультимедійного проекту «Грозний: 9 міст». Команда фестивалю продовжує знайомити з нашими спецпроектами. Про те, що Чечня може виявитися ближчою, ніж нам здається, розповідає координаторка фестивальних фотовиставок Юлія Сердюкова.
Коли почалася Перша чеченська війна, мені було 13. Мені не хотілося заглиблюватися в страшні новини, які показували по телевізору. Хотілося танцювати і цілуватися. Вперше я поцілувалася через рік у кримському літньому таборі для підлітків із хлопцем, що був на кілька років старший за мене. Хлопчика звали Андрій, і він приїхав із групою інших дітей із Москви. Трохи пізніше офіційного початку зміни ми очікували на приїзд групи з Грозного. Дорослі намагалися нас підготувати, акуратно натякаючи, що чеченських гостей треба прийняти якомога тепліше, тому що вони вже зазнали достатньо страху й горя за своє життя. Андрій, а також інші російські хлопці в пориві щирої турботи всіляко намагалися переконати своїх подружок триматися подалі від «чеченів», переконуючи, що всі вони «ґвалтівники», та й просто «звірі». Але цікавість і юність виявилися сильнішими, і незабаром теплого липневого вечора ми вже всі танцювали у спільному колі під плескіт долонь.
За тиждень ми великою міжнародною бандою втекли вночі на море, щоб відсвяткувати мій день народження. Операцією керував 18-літній Аюн. Він велів нам розділитися на групи, а біля моря збиратися на крик сови, який він майстерно імітував. Ми провели на пляжі при світлі зірок майже всю ніч – купалися, пили дешеве вино, поїдали шоколад, і співали пісні трьома мовами. Аюн був найстаршим, мав важкий і дуже дорослий погляд. Він переважно мовчки сидів осторонь і, здавалося, насолоджувався шумом прибою. Врешті-решт, хтось наважився спитати, чи доводилося йому стріляти. Аюн не відповів, і сказав, що про війну говорити не хоче. А ще за кілька тижнів вони прощалися з Андрієм, обіймалися зі сльозами на очах, немов передчуваючи, що цими скупими чоловічими обіймами вони прощаються з дитинством.
Відтоді минуло багато років, і ця історія майже стерлася з моєї пам’яті, як і перші поцілунки. Згадати про Чеченську війну знову мене змусило відео-інтерв’ю з Джохаром Дудаєвим, записане того самого 1995 року, яке хвилею перепостів прокотилося українським сегментом інтернету весною 2014 року, після анексії Криму. Раптом слова Дудаєва про ту війну зазвучали для нас із новою болісною актуальністю. Минулої весни я вперше замислилася, чи не зустрічалися Андрій з Аюном пізніше, за зовсім інших обставин…
Усе це коло – від дитячих спогадів до віднайденого інтерв’ю Дудаєва – зробило далеку для мене Чечню близькою, майже відчутною на дотик. І коли постало питання про щорічні виставки фотографій у рамках Docudays UA, я миттєво подумала про мультимедійний проект «Грозний: 9 міст». Важко уявити більш вдалий час для його показу в Києві.
«Грозний: 9 міст» об’єднав погляди трьох різних фотографів – Ольги Кравєц, Марії Моріної й Оксани Юшко – на повоєнну ситуацію в Чечні. Цитуючи авторський текст, це «історія про міста, сховані в одному». Ось як описують це місто авторки проекту: «Грозний, Чечня, в 2003 році названий найбільш зруйнованим містом на землі, відбудований наново, височіє над Росією, як гігантська тоталітарна мечеть. Шар за шаром піднімається завіса, щоб виявити те, що відбувається в новому місті. Поки одні святкують крихкий мир, інших викрадають і катують».
Проект надто насичений і різноманітний як за формою, так і за змістом, щоб умістити всі його аспекти в короткому форматі анонсу. Тому замість опису проекту я розповідаю свою особисту історію й запрошую на власні очі побачити виставку, наповнену такими ж особистими людськими історіями, щоб переконатися, що далека географічно, культурно і релігійно Чечня – набагато ближча, ніж може здатися. Врешті-решт, одне з «9-ти міст» – це місто звичайних людей, які «виснажені більш ніж 15 роками боротьби й самознищення, встеляють підлоги своїх нових цегляних домівок барвистими килимами, влаштовують бенкети й танцюють до знемоги на весіллях у найкращому одязі, хапаючись за можливість насолодитися митями щастя, поки грізне місто не накриє новою бідою».
Виставка «Грозний: 9 міст», що складається з шістдесяти фотографій, триекранної відео-проекції 20-хвилинного документального фільму, а також web documentary, буде демонструватися з 21 березня до 5 квітня в Центрі візуальної культури (вул. Глибочицька, 44).
Час роботи: щодня, крім понеділка, з 13:00 до 19:00.
Відкриття виставки відбудеться 21 березня о 17:30. На відкритті будуть присутні Марія Моріна, Оксана Юшко, а також кураторка проекту – Анна Шпакова.
Наступного дня, 22 березня 12:00, Марія, Оксана й Анна проведуть зустріч з аудиторією DOCU/КЛАС на тему «Груповий проект «Грозний: 9 міст» – як створити і показати проект, що критично оцінює події у твоїй рідній країні». А також о 18:00 заплановано екскурсію виставкою разом із авторками.
Юлія Сердюкова, координатор фотовиставок та DOCU/КЛАС
