Ще декілька років тому ми лише мріяли про таку добірку української документалістики, яку пропонує цьогорічна програма Docudays UA. Роботи українських режисерів представлено в усіх трьох конкурсних програмах, а також в уже традиційній панорамі DOCU/УКРАЇНА. Розповідає Геннадій Кофман, програмний директор Docudays UA.
Картини найрізноманітнішої стилістики та жанрів: від майже епічних до дуже особистих.
Дебютанти Аліса Коваленко і Люба Дуракова, здається, чотири роки відстоювали можливість відбутися фільму «Сестра Зо». Більше як шість років Остап Костюк із командою завзято фільмували свою сповідь про зникаючий світ останніх вівчарів Карпат. Нарешті ми маємо змогу побачити «Живу ватру» з чарівною камерою Олександра Позднякова та Микити Кузьменка.
Не можу не наголосити, що під час фестивалю відбудеться українська прем’єра фільму Андрія Загданського «Вагріч і чорний квадрат» про художника слова Вагріча Бахчаняна. Фільм-есе, фільм-колаж, шлях якого до глядача зайняв майже десять років. Мені здається, історія створення цього фільму багато в чому перетинається із долею героя. Можливо, тому, що режисер, як і Вагріч, не здатні до компромісу в мистецтві.
Не залишають режисери без уваги головні події, якими живе країна. Як пройшов цей рік з часу Революції Гідності? Що змінив він у житті героїв фільмів і кожного з нас? Імовірно, усі стрічки з української колекції фестивалю варті залишитися документальним свідченням часу. Більшість картин, які представляє Docudays UA, народилися за покликом серця, часом без усілякої підтримки, іноді вимагали від авторів неабиякої сміливості. А це свідчить, що для сучасної генерації українських митців документальне кіно – не засіб існування, не місце працевлаштування. Це спосіб мислення та спілкування зі світом.
