Цього року ми вперше запускаємо програму документальних фільмів для дітей DOCU/ДІТИ. Щиро сподіваємося, що ця ініціатива Docudays UA стане постійною, а наші юні глядачі в майбутньому виростуть кіноманами й підхоплять документальний рух. Про те, як з’явилася програма DOCU/ДІТИ, і що таке DOC/САДОК розповідає наша програмна координаторка і одна з її ідеологів, Дар’я Бассель.
До ідеї програми для дітей нас підвело саме життя. У 2013 році перед початком фесту ми дізналися, що наша редакторка сайту і кураторка DOCU/АРТу Оля Бірзул вагітна. Наступного року естафету перейняла наша pr-директорка Даша Аверченко. В якийсь момент постало питання, де нам дістати сповивальний столик. Від фестивального виробництва молоді мами відриватися не хотіли. Із цього все й почалося. Завдяки нашій бурхливій фантазії сповивальний столик швидко переріс у цілий креативний простір для дітей. Спершу ми думали про комфортне місце, де мами могли б лишити своїх малят під наглядом професійних вихователів, і подивитися фільм чи сходити на майстер-класи. Але за справу взялася Юля Соболь і придумала цікаву програму творчих занять для дітей різного віку. Ми назвали її DOC/САДОК, і знайшли для неї місце у Будинку кіно. Найменших тут можна буде залишити під опікою професійних вихователів, а для дітей старшого віку і підлітків сформована повноцінна незалежна програма: розмови про толерантність, уроки мови жестів, воркшопи з анімації від студії «Червоний собака», читання книг разом з авторами, ази документального кіно та багато іншого. Розклад скоро з'явиться на фестивальному сайті і фейсбуці.
Звісно, ми не змогли втриматися, щоб не зробити окрему програму документальних фільмів для дітей – DOCU/ДІТИ. Це добірка короткого метра і документальної анімації для дітей від 8 років. Вона розділена на два блоки, які ми покажемо у вікенд, 21 і 22 березня. Покази супроводжуватимуться обговоренням із чудовим модератором Ірою Зайцевою. Нам дуже важливо отримати зворотну реакцію від дитячої аудиторії. Все-таки програму для дітей ми робимо вперше, але щиро сподіваємося в майбутньому зробити її постійною.
Цікавий факт, що в процесі відбору був момент, коли ми натрапили на дивне для себе відчуття: ми забули як це – бути дітьми! Серед претендентів були фільми, які нам подобалися, але ми не були впевнені, чи сподобаються вони дітям. Довелося робити тестовий показ для дітей наших друзів і колег. У результаті щось відсіялося, щось залишилося. Приємним сюрпризом стало те, що серед відібраних дітьми фільмів опинилися і наші фаворити. А це, напевно, означає, що ми все ж іще не зовсім дорослі.
У програмі багато документальної анімації, а це, як відомо, універсальна мова. Тому рекомендую приходити на покази DOCU/ДІТИ сім’ями. Це чудовий спосіб організувати розумний сімейний відпочинок і ближче пізнати свою дитину. Повірте, після перегляду вам обов’язково захочеться обговорити побачене. Компонуючи програму, ми звертали особливу увагу на фільми про дітей, які стикаються з дорослими проблемами і самостійно їх вирішують. Мені здається, такі історії дуже надихають.
Наприклад, фільм «Почуй!». Головний герой – Трістан, йому 10 років, його батьки глухі, але він чує цілком нормально. Його тато відмінний футбольний гравець, член національної збірної з футболу для глухих. Трістан теж захоплюється футболом і мріє, щоб тато тренував його шкільну команду. Керівництво школи, та й однокласники Трістана, впевнені, що глухий тренер не може працювати з дітьми з нормальним слухом. Але хлопчик не відступає, він бере справу до власних рук, збирає товаришів і організовує тренування, щоб довести: хороший тренер – це хороший тренер. І неважливо, глухий він чи ні.
Не менш наполегливий герой і стрічки «Джованні та балет на воді» (фільм, до речі, отримав спеціальний приз на останньому Берлінале в секції Generation Kplus). У 10-річного Джованні є заповітна мрія – стати першим хлопчиком на чемпіонаті з синхронного плавання в Нідерландах. Він уперто ходить на заняття, тягне шпагат, незважаючи на те, що не всі поділяють його пристрасть: синхронне плавання традиційно вважається спортом виключно для дівчаток.
Водночас є фільми, де діти діляться своїми внутрішніми переживаннями. Це важкі почуття й емоції, які ми потім носимо в собі все життя. Наприклад, у документальній анімації «Рахуючи дні, рахуючи роки», ми чуємо три історії дітей, чиї батьки сидять у в'язниці. Що відчуває дитина, коли дізнається, що мама або тато знову з'явиться в її житті не сьогодні ввечері й не завтра, а через 12 років?
Такі фільми видаються мені важливими через можливості здобути досвід співпереживання й співчуття іншим, а не страх, як це часто буває. Якщо уявити, що разом із вашим малюком у класі вчиться дитина, чий батько потрапив у в’язницю, то скоріше за все першим вашим відчуттям буде побоювання, страх, що з вашою дитиною може щось трапитися, бо поряд син чи дочка злочинця! Відчуття страху може виникнути й у самої дитини. Можливо, ви впораєтеся і поясните їй цю ситуацію, а може й ні. Мені здається, подібні фільми допомагають подолати цей внутрішній конфлікт. Вони відкривають завіси, що приховують таємниці сердець інших людей, і допомагають нам відкрити наші власні серця. А що може бути важливішим, ніж навчити дитину відкривати своє серце світу?
До речі, традиційно всі стрічки фестивалю ми субтитруємо, а от фільми для дітей вирішили озвучити. Хочемо, щоб юним глядачам було комфортно їх дивитися. Втім, сподіваюся, в найближчому майбутньому ми, як голландці, навіть дитячі телеканали будемо дивитися виключно з субтитрами. Це все справа звички. Дуже шкода, що доводиться «приховувати» оригінальну говірку єврейської бабусі чи оксамитову вимову французького юнака. Але ми намагалися максимально акуратно підійти до процесу, а наша звукорежисерка Маша Нестеренко дуже талановито попрацювала з акторами.
Дар’я Бассель, програмний координатор Docudays UA
