Мелісса Ліндґрен – програмна директорка шведського фестивалю документального кіно Tempo. Це помітний далеко за межами Швеції крос-медійний форум, що концентрується на фотографії, радіо та експериментальних проектах у різних жанрах, залишаючись відданим ідеалам документалістики. На цьогорічному Docudays UA Мелісса обиратиме найкращі фільми у категорії DOCU/ЖИТТЯ, де змагаються повнометражні стрічки, виконані в жанрі креативної документалістики, а також представлятиме добірку кращих фільмів свого фестивалю. Напередодні журналіст фестивальної газети Ігор Андрійчук поговорив зі шведською гостею про фестиваль Tempo та її очікування від Docudays UA.

Про зацікавлення документальним кіно

Я завжди була культурним наркоманом і мій інтерес до кінематографа виник ще у школі, коли я вивчала тематичний курс. Там я вперше побачила фільми з інших частин світу, а не лише зі Сполучених Штатів, і підсіла на кіно. Згодом вивчала кінознавство в Стокгольмському університеті та закінчила його зі ступенем магістра кураторства фільмів та відео. Моє зацікавлення документальним кіно почалося під час стажування на Стокгольмському кінофестивалі. Чесно кажучи, мені не надто сподобалася їхня програма, проте секція документалістики була доволі хорошою. Натомість пізніше я подалася на стажування на Tempо, а решта –  вже історія…

Про популярність документального кіно в Швеції

Я переконана, що у Швеції є великий інтерес до документалістики. Вона розвивається і люди починають розуміти, що неігрове кіно може бути більшим за телеформат. Ми спостерігали щось схоже на бум, особливо після успіху фільму «У пошуках Цукрової Людини» (Searching for Sugar Man, 2012, реж. Малік Бенджеллуль). Останніми роками обсяги фінансування документального кіно зросли, тому існує довіра до документалістики як «гідної прокату» з позицій дистриб’юторів та власників кінотеатрів. Фестивалі та телебачення залишаються основними майданчиками, проте загальний інтерес дійсно зріс.

Старт на документальному фестивалі Tempo

Я починала стажером, а далі пішло-поїхало. Мені дуже подобалася відкритість, що панувала в офісі. Крім того, мені пощастило від самого початку працювати з Аґнетою Моґрен – директоркою фестивалю. Вона настільки у мене повірила, що рекомендувала на посаду програмного директора, яка відкрилася чотири роки тому. Я певна, що маю найкращу роботу в світі!

Tempo і його глядач

На мій погляд, Tempo – це майданчик для документальних історій та місце, де ти відкриваєш щось нове. Я хочу провокувати глядачів водночас візуально і емоційно,  прагну створити простір для зустрічі фільмів, режисерів та глядачів. Я переконана, що ми маємо дуже допитливу аудиторію. Знаю, що люди вдячні за нашу унікальну суміш жанрів та авторський стиль наповнення програми.

Робота над кінофестивалем

Я вважаю, що найважливішим є плекання індустрії, підтримка як молодих талантів, так і професійних творців кіно, а також представлення їх проектів публіці. Найбільший виклик для мене – знайти глядачів для кожного фільму. Саме тому  я намагаюся поєднувати документальні блокбастери та тонкі авторські стрічки,  які я просто обожнюю.

Українське кіно у Швеції

У Швеції дуже мало українського документального кіно. Стрічки, що демонструються в кінотеатрах та на телебаченні, – це здебільшого шведські фільми, за винятком кількох американських. Тому фестивалі відіграють суттєву роль для представлення інших перспектив.

Очікування від Docudays UA

Мої очікування дуже високі. Ознайомившись зі старими каталогами, знаю, що програма є чудовою. До того ж, я чула купу хороших слів про фестиваль від міжнародних колег. Я прагну відкрити для себе українське кіно та Київ, досі не відвідане місто! 

Підготував Ігор Андрійчук