Іра й Маня друзі, разом вони винаймають квартиру у Києві. Іра, активістка, організаторка фонду допомоги дітям та паліативній пацієнт. Маня її найближчий друг, також волонтерка - дівчата працюють й живуть разом.
До подруг у гості з іншого міста приїздить батько Іри, Олександр. Усі троє проводять тиждень разом. Життя Іри та Мані чітко організоване життя людей, які добре знають звички та потреби один-одного, й будь-яке втручання надовго не можливе.
Ранкова гімнастика, процедури, сніданок, робота за комп”ютером, мотонне повторювання день у день. Батько чекає на близкість з донькою. Адже не відомо коли вони зустрінуться знову. Він чекає, коли вони їдуть до перукарні, коли він фотографує дівчат в атракціоні торгівельного центру, коли товче гарячу картоплю на кухні...
Накінець час Олександрові повертатися додому. Донька й батько прощаються.
Один вечір Іра лишається сам на сам із собою.
Марина Врода народилася 1982 року у Києві. Закінчила факультет кіно і телебачення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого зі спеціалізацією з режисури ігрових фільмів. Навчалась у майстернях Михайла Іллєнка та Валерія Сівака. Після випуску працювала з Сергієм Лозницею. Її студентські короткометражні фільми ішли на міжнародних кінофестивалях Східної та Західної Європи, у 2011 році здобула «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю за фільм «Крос», визнаний найкращим короткометражним фільмом.
Сімейний портрет (2006), Дощ (2007), Клятва (2008), Крос (2011), Равлики (2014), Пінгвін (2015)
